А хтось мені пояснить, з якої причини в 2015 році багато людей, ба навіть журналісти, у своїх сюжетах чи статтях вживають слово “іномарка”? Страшно не люблю це слово, від нього радянщиною аж тхне. І скажіть-то, що це за звір такий? І який до цього слова антонім тоді – “нашомарка”? :)

Ми не в Радянському Союзі чи на початку 90-х, коли було 4-5 можливих марок – “Жигулі”, “Москвич”, “Запорожець”, “Волга”, УАЗ і подібних до них, морально і технічно застарілих навіть на той час, некомфортних, незручних в управлінні та небезпечних для життя, з відсутніми засобами активної й пасивної засобами безпеки – металобрухт, який випускали (як говорить легенда) з допомогою молотка, ключа на 13 і “… твою мать” напівп’яні російські “інженери”.

Більшість моделей при тому були скопійовані з автомобілів виробництва “капіталістичних” США (наприклад, ГАЗ-21 Волга), Італії (ВАЗ 2101) тощо зазвичай в той час, коли на батьківщині ці моделі вже були зняті з виробництва, більше того – ще й із “вдосконаленнями” і “пристосуваннями” для наших доріг. Ці всі “вдосконалення” і “пристосування” зазвичай зводилися до того, щоб взяти нормальну (на той час), хоч і зняту з виробництва машину, викинути в ній всі найкращі технічні розробки (наприклад, замінити дискові гальма на барабанні у ВАЗ 2101, запхати туди двигун зразка 45-го року, таку ж КПП тощо) і гордитися “автомобілем вітчизняного виробництва”.

Наполовину “вітчизняним” був “Запорожець”, все-таки над ним працювали українські інженери, хоча повністю розкрити свої таланти і втілити задумане їм не дали, відомо хто. Повністю “вітчизняною” була “Таврія” (згодом трансформована в “Славуту”). Хоча з тим рівнем автомобілебудування, наявним рівнем (точніше його відсутністю) технічних засобів для виробництва, відповідною була якість та рівень цієї машини. Як би там не було – що перша, що друга вже давно знята з виробництва і вже є історією.

Чи можемо вважати автомобілями “вітчизняного виробництва” усілякі там Деу Ланоси, Форзи і тому подібний низькопробний металобрухт? Однозначно ні. Це розробка японських, китайських та інших неукраїнських компаній, таким же радянським методом “пристосована” для нашого ринку (тобто все найкраще просто викинуто) для максимального здешевлення виробництва і – відповідно – до максималізації прибутків власників-олігархів заводів. Крупновузлова збірка технічно відсталих, морально застарілих автомобілів класичними радянськими методами. При цьому всьому життя українців ставиться на останнє місце – в 2015 році, в центрі Європи, уявіть собі, все ще випускаються автомобілі, в яких немає подушок безпеки! Це елементарна і обов’язкова річ, яка в Європі чи США обов’язковою є ще з 90-х років.

Ще один, дуже важливий момент: згідно світової практики країною-автовиробником може вважатися лише та країна, яка (конкретно в даний момент) випускає хоча б один автомобіль повністю власного виробництва. Таким автомобілем, як уже згадано, була Таврія/Славута. Що одна, що інша, з конвеєра зняті. Кого ми обдурюємо? Себе?

Тому, чи маємо право ми називати той низькопробний металобрухт, що зараз пробують продати українцям по ціні “Мерседеса” (новий “Ланос” зараз коштує 250 тисяч гривень!) “автомобілями вітчизняного виробництва”? І що ж тоді все-таки за звір такий – “іномарка”?