25 березня кілька громадських організацій організували День відкритих дверей для усіх бажаючих подивитися, як проходять справи у Київпастрансу, зокрема, його реставраційні проекти. Однак поряд з багатьма відновленими гарними авто стояв відвертий брухт. Побачимо і те, й інше.

ЄрАЗ-762В

ЄрАЗ-762В, 1967-1996. Розвізний фургон, продукт Єреванського автомобільного заводу. Коріння машини, однак, належить Ризькому автобусному заводу, де 1962 року було виготовлено першу партію 1-тонних фургонів РАФ-977К, заснованих на базі мікроавтобуса РАФ-977Д “Латвія”. Та РАФ не зміг розпочати випуск цих мікроавтобусів через обмежені виробничі потужності, тож 1967 року їх і передали на ЄрАЗ, де й продукувалися суцільнометалеві фургони на 800 кг. вантажу, що повністю відповідали РАФ-977К. Примітно, що ця модель, яка розроблялася ще у 1950-х, вироблялася у Єревані аж до 1996 року

ЗАЗ-966В

ЗАЗ-966В, 1966-1971. За старою класифікацією машина позиціонувалася як авто особливо малого класу. Була відомою в народі під кількома прізвиськами – “вухань”, “вухатий” та “чебурашка”. Уся справа в повітрозабірниках для повітряного охолодження двигуна, які розташовувалися на задніх крилах, одразу над задніми колесами. Вони нагадували вуха, що створювало ще комічніше враження від такого малого автомобіля. До речі, про двигун. Це була перехідна модифікація 965 до наступної моделі, яка мала мотор об’ємом 887 куб. см. і потужністю всього 30 к. с. Випускалося авто на заводі “Комунар”, що нині відоміший під назвою ЗАЗ. Порівняно з попередником машина стала не такою незручною, а у водія було менше проблем з надійністю. Якщо вірити довідковій інформації, пробіг авто на фото складає лише 2000 км.

РАФ 2203

РАФ 2203, 1976-1997. Це вже справжній представник Ризької автобусної фабрики, що називався RAF 2203 Latvija і випускався там до 1992 року. Мікроавтобус свого часу закрив багато потреб у сфері міського обслуговування як маршрутне таксі, автомобіль швидкої допомоги, а також різноманітний службовий транспорт. У Латвії його замінили новіші мікроавтобуси від Mercedes-Benz та інших іноземних виробників

Chevrolet Impala

Chevrolet Impala, 1972. Цьому поколінню Impala судилося стати найбільшим, та з іншого боку час його життя на конвеєрі був нетривалим – усього два роки, коли 1973 сталася бензинова криза в США. Вона стала фатальною для автомобіля, оскільки Impala, яка в кінці 1960-х продавалася мільйонним тиражем у рік, 1975 завоювала серця лише 176 376 покупців. І зі зрозумілих причин:
об’єм двигуна V8 7,5 л.
потужність – 250-350 к. с.
витрата пального – від 15 л./100 км.
максимальна швидкість – 200 км./год.
Роки виробництва моделі – 1971-1976

Ford Taunus

Ford Taunus, 1977. Хоч Ford американська марка, та модельний ряд Taunus малого та середнього літражу виготовлявся на території Західної Німеччини. Було 2 періоди виробництва автомобіля – з 1939 до 1942 року, а потім з 1948 до 1982, хоча виготовлені в Аргентині Taunus датуються і 1984 роком, а турецькі, що мали назву Otosan протрималися до 1994. Джерелом назви моделі послугував однойменний гірський ланцюг, розташований у центральній Німеччині біля Кьольна, де, власне, й знаходиться штаб-квартира німецького філіалу Ford – Ford-Werke AG. Цікаво, що аж до покоління P5 (1964 року) моделі не мали емблеми Ford – нею слугував герб міста Кьольн. Усі Taunus, крім поколінь P4 i P6 були задньопривідними авто та належали до середнього (Mittelklasse) і вищого середнього (Obermittelklasse) класів. До речі, славнозвісний комерційний Transit також вийшов із сімейства Taunus, спочатку він навіть називався Taunus Transit

Mercedes-Benz W116

Mercedes-Benz W116, 1972-1979. З вересня 1972 року це була найбільша модель у гамі цього німецького виробника. Це перше покоління, яке вже офіційно іменувалося S-klasse (Sonderklasse), хоча неофіційно цю назву вже здобув і попередник. Саме це покоління дало нам систему ABS, яка сьогодні стоїть ледь не на 99% авто. Вона запобігала блокуванню коліс під час гальмування. Також покращувалася керованість у момент екстреного гальмування і скорочувався гальмівний шлях. W116 володів посиленим кузовом, зокрема, рамною конструкцією даху, підсиленими дверними стійками та іншими зонами забезпечувало кращу безпеку пасажирів авто. У випадку ДТП було передбачено м’яку панель приладів та деформовані зони з перемикачами, ручками управління і кермом, що дозволяло мінімізувати травми пасажирів. Додатково захистили і паливний бак, який розмістили над задньою віссю

Tatra-613

Tatra-613, 1974-1996. Автомобіль позиціонувався як легкове авто вищого класу. Розробляти його почали ще у 1968 році за виробництва попередника – Tatra-603. Ескізи дизайну були розроблені на той час чехословацькими конструкторами, які ті надали італійській дизайнерській компанії Carrozzeria Alfredo Vignale, і вже у 1969 році було виготовлено перші дослідні зразки. Широка публіка змогла ознайомитися з новою машиною на виставці у 1971 році. Хоч Tatra відома лише з кузовом седан, однак першопочатково пропонувалося і 2-дверне купе. У серію машина пішла на філіалі заводу Tatra в місті Пршибор, щоб усунути виявлені дефекти конструкції, до того ж рідний завод мав недостатнє фінансування. З огляду на свій клас авто призначалося для членів партійних і урядових органів ЧССР та інших країн, де поширився соціалізм. Машину могли собі дозволити й директори великих підприємств. В СРСР була закуплена партія таких автомобілів для служби в репресивних органах, на зразок КДБ, міліції великих міст, а також для номенклатури середнього рангу, для яких “Волга” вже була непрестижною, а от до “Чайки” чи “ЗІЛу” вони ще не доросли. На відміну від тієї ж Tatra-603 партія таких автомобілів була продана і на захід, де здобула певну популярність

Vauxhall Viva

Vauxhall Viva, 1974. Автомобіль виготовлено британською компанією Vauxhall Motors, яка підпорядковується концерну General Motors. Походження назви компанії доволі цікаве. Ще у XIII ст. в районі біля річки Темза, біля якого стояло перше підприємство, норманський купець Фулк Ле Брант придбав будинок, через що місцевість почали називати будинок Фулка (Fulk’s Hall), яка пізніше спростилася до нині відомого Воксхолл. Компанію заснував ще у 1857 році підприємець Олександр Уілсон, який планував виробляти двигуни для парових суден та буксирів на Темзі. За емблему марки Уілсон обрав грифона, який також був на гербі Ле Бранта. Це міфічний звір, що мав голову й крила орла, але тіло лева – імовірно, це мало символізувати силу. Автомобілями компанія почала займатися через 46 років, випустивши у 1903 році перший автомобіль, одночасно змінивши назву на Vauxhall Iron Works Company. І вже за два роки фірма переїхала в Лутон. Однак уже в середині XX ст. фірма втратила самостійність і зв’язала свою діяльність з німецьким виробником Opel. Внаслідок маркетингової політики усі Vauxhall, які продаються в Великобританії, є ребрендинговими авто марки Opel. Є, однак, і “смачна” модель Vauxhall VXR8, за основу якої взяли австралійський HSV GTS

Willys MB

Willys MB, 1941-1945. Легендарна армійський автомобіль підвищеної прохідності, що виготовлявся в Америці за часів Другої Світової війни. Вироблявся одразу на двох заводах – самому Willys-Overland Motors, а також Ford під назвою Ford GPW. Фактично це перший представник сьогодні широковідомого класу позашляховиків, що відзначаються невибагливістю. Всього виготовлено 361 349 екземплярів

Також можете переглянути, якими автомобілями було презентовано ЗАЗ на ретро-фестивалі OldCarLand-2016, що відбувся минулої осені.