Із самого початку свого існування у 1963 році італійська компанія Lamborghini намагалася робити автомобілі кращі, ніж, наприклад, у тієї ж Ferrari. Безумовно, на ниві створення суперкарів “бики” досягли значних успіхів, про що свідчать добре відомі моделі другої половини XX ст. зокрема, Miura і Countach. Однак практика показала, що жити на самі суперкари важко, а прагматичний сектор бізнесу у вигляді реалізації тракторів підрозділом Lamborghini Trattori не зміг підставити вчасно плече, коли почалися важкі часи нафтової кризи 1970-х рр.. (контракт на поставку тракторів у Південну Америку 1972 року також зірвався). Через це у виробника почалися фінансові проблеми.

Куди йти, коли мова йде про гроші? Вочевидь, вже багато років підряд відповідь доволі проста – в Америку. Для Lamborghini порятунком міг стати запит армії США на розробку нового багатоцільового позашляховика, покликаного замінити дідугана Jeep CJ. Цей запит привів італійців до американської компанії Mobility Technology International (MTI), яка й отримала контракт на таку розробку. Планувалося, що машина виготовлятиметься в Європі, тоді як поставками в армію займатиметься сама MTI. Однак дизайн нової машини, названої Cheetah (Гепард), багато в чому копіював продукт іншої компанії – FMC Technologies і їхню машину XR311. Хоч між автомобілями було 7 років різниці (FMC створено у 1970 році, Cheetah – 1977), на MTI подали в суд одразу після презентації “Гепарда” у Женеві.

Тим не менше творчі пошуки продовжувалися, і прототип (це були всього лиш рама і склопластиковий кузов створені в Сан-Хосе, Каліфорнія) було перевезено до Італії, де обрали задньомоторне компонування з двигуном Chrysler 5,9 л. на 180 к. с. в парі з триступеневою АКПП. Якщо вас збентежила потужність силового агрегата, то далеко недарма. Мало того, що його було замало для такої важкої (2 т.) військової машини, так “Запорожець”-стайл позаду робив позашляховик фактично некерованим в поворотах. Далі зіграв свою роль американський прагматизм – MTI, не бачачи можливостей продати армії такий неповороткий винахід, продали його… іншій компанії – Teledyne Continental Motors. Причому не лише свою частину в проекті, але й єдиний ходовий прототип. Хоч новий власник і почав продукувати безліч нових експериментальних машин, однак тут уже італійці увімкнули мізки, зрозумівши, що сам контракт втрачено, який перейшов до компанії AM General з її HMMWV (більш відомим, як Hummer).

Врешті-решт в Lamborghini таки остаточно відмовилися від розробок, однак треба враховувати, що із самого початку це була дуже цікава афера, адже США не фінансувала закупки воєнної техніки будь-де з-за кордону, і наявність безглуздого малопотужного мотора Chrysler навряд би врятувала ситуацію. Але італійці звернули увагу на сферу, яка була їм більш знайома – ринок ексклюзивних авто. Дійсно, чому б не розробити машину, яка би успадкувала риси невдалого проекту армійського позашляховика?! Так, через три роки, на тому ж Женевському автосалоні 1981 року презентували автомобіль Lamborghini LM001. Абревіатура стала загадкою, оскільки не було зрозуміло, до чого вона відсилає – чи до військового минулого нової машини (Lamborghini Militaria 001), чи до першої розробки, створеної під керівництвом братів Мімран (1980 року, коли компанія таки збанкрутіла, вони її викупили). Слід зазначити, що машина, створена ще в кооперації з MTI, була відправлена в США ще 1977 року.

LM001 був суттєвим кроком вперед порівняно зі своїм військовим корешем з Америки – автомобіль був набагато комфортнішим за попередника. Двигун змінили, однак спершу він також був американський, компанії AMC, однак того ж об’єму і потужності. Тим не менше джип міг досягати 160 км./год., а з пізніше встановленим 4,75-літровим V12 від Countach (375 к. с.) – цілих 200 км./год. Однак від воєнщини, схоже, ще не хотіли відмовлятися, оскільки прямі борти дозволяли без суттєвих зусиль бронювати кузов, а тентований дах за незначних змін міг отримати кулемет для ведення вогню, стоячи за передніми сидіннями.

Залишалася також проблема неправильного балансу ваги на передню і задню вісь. Передок був недовантажений, а задок “ніс” на собі занадто багато автомобіля. Відтак, керованість досі була нікудишня, тож наступним рішенням було перенесення мотора із задньої частини наперед, назвавши нову розробку LMA002.

Літера А тут означала “Anteriore”, що фактично вказувало на переднє розташування двигуна у наступної моделі LM002. Мотор досі був від того ж Countach, однак змінився і кузов, що базувався на просторовій трубоподібній рамі. Позаду, в “багажнику”, з’явилися додаткові лавки, на яких можна було всадити ще шістьох людей. Загальна маса збільшилася на 500 кг., тому довелося переробляти підвіску і встановити більш широкі витривалі шини. Машина була настільки “мажорна”, що в Італії всерйоз розраховували на клієнтів з Північної Африки та арабських країн, в салон навіть облаштували систему навігації на основі військово-морських навігаційних приладів. Таким чином вона могла стати в нагоді у безкраїх африканських пустелях. Автомат однак замінили механікою від ZF.

Щоб багаті клієнти, які мають багато ворогів, почувалися в безпеці, борти досі залишалися пласкими, а дах був тентованим для облаштування кулемета. Варто додати, що існував і проект LM003, однак його звернули через незапотребованість серед тих же військових, оскільки машина отримала дизельний двигун 3,6 л. на 150 к. с. Знову ті ж граблі, бо великій машині такої крихітки було замало.

 

Висловлюємо подяку Нємченку Юрію за допомогу в підготовці матеріалу!

Джерело:

http://www.drive2.ru/b/2122539/