Підрозділ Acura для японської компанії Honda грає роль аналогічну тій, яку виконують Lexus для Toyota і Infiniti – для Nissan. Причому нові Honda з лівим кермом дебютують під люкс-маркою Acura раніше, ніж під рідним брендом. Заміною застарілого флагмана Legend стала модель Acura RL. По суті, це Honda, тільки з іншими емблемами, в іншій комплектації. Acura RL відноситься до бізнес-класу.

Після повороту спеціальної рукоятки на рульовій колонці заводився 3,5-літровий V6 потужністю 300 сил (за традицією для хондівського флагмана пропонувався тільки один бензиновий мотор). Двигун працював тихо, безшумно. Навіть у русі зберігалася неприродна тиша. Мотор забезпечував стрімке прискорення, але аж ніяк не карколомне: розгін з місця до 100 км/год займав 8,5 с.

Взагалі, за безшумністю ходу Acura рівнялася не стільки з іншими моделями бізнес-класу, скільки з представницькими седанами. Та й за якістю обробки японський седан давав фору багатьом німецьким бізнес-седанам. Аудіокомплекс Bose був заснований на технології DVD-Audio і розкладав звук по 10 динаміках об’ємного звучання у форматі 5.1. Щоб було зрозуміліше: схожим перетворенням піддається звукова доріжка в домашніх кінотеатрах. При відчиненому люкові та вікні звучання музики залишалося максимально якісним. Аудіокомплекс Bose був забезпечений спеціальною системою шумозаглушення. Вона розпізнавала джерела сторонніх звуків і переналаштовувала динаміки таким чином, щоб їх нівелювати. Сторонні шуми придушувалися навіть тоді, коли аудіосистема була вимкнена! Автоматика вловлювала низькочастотні звуки від двигуна, трансмісії і коліс – через динаміки подавалися нечутні людському вуху антихвилі, які глушили ці шуми.

У штатне оснащення Acura RL зараховувався повний привід – один з найдосконаліших на той час. Його головна особливість полягала в тому, що, крім постійної “гри” з перерозподілом крутного моменту між передньою і задньою вісями, трансмісія також була здатна подавати до 100% тяги на будь-яке із задніх коліс. Кожне окремо! Це і забезпечувало залежно від обставин або енергійне “вгвинчування” в поворот, або швидке виправлення заносу. Водій навіть міг спостерігати за процесом перерозподілу тяги між вісями і колесами в режимі реального часу. Досить було відкрити відповідне меню на екрані бортового комп’ютера, і ось – будь ласка! – перед вами діаграми, що демонстрували, куди і як витрачається енергія мотора.

Як вже казалося, повний привід – це стандартне оснащення Acura RL. Рідкісний випадок серед моделей бізнес-класу. Додаткового обладнання для цього автомобіля взагалі не пропонувалося. Все, що необхідно, числилося в списку стандартного оснащення. Наприклад, п’ятиступеневий “автомат”. Він мав у своєму розпорядженні досить досконале програмне забезпечення, яке не дозволяло трансмісії здійснювати різні “необдумані” і непотрібні дії типу передчасного переходу на більш високу передачу при інтенсивному обгоні або, скажімо, на крутому спуску. Втім, якщо робота коробки чимось не влаштовувала, то водій міг перемикати швидкості вручну, за допомогою селектора або клавіш на кермі.

Автомобіль також піклувався про безпеку майна власника і його родини. Приїхавши на світський раут і передаючи RL парковщику, власник виймав з брелка доступу в машину крихітний ключик, замикав ним маленький замок всередині багажного відділення і забирав ключик із собою. Тепер завести мотор можна було, переставити машину з місця на місце також, а ось відкрити багажник – ні.

Acura RL забезпечувалася джойстиком, який заміняв міріад клавіш, що керують другорядними функціями автомобіля. Ця система – японська відповідь на пристрої iDrive компанії BMW і MMI фірми Audi. Крім навігації, джойстик відав розподілом потоків повітря у клімат-контролі, налаштуваннями аудіосистеми і деякими іншими корисними функціями.

Про решту благ, які, як з рогу достатку, сипалися на власника Acura RL в Америці, нам залишається тільки мріяти. Наприклад, система кондиціонування пов’язана з… навігатором. Автоматика визначала положення машини відносно сторін світу і, узгоджуючи інформацію з датчиками сонця, змінювала розподіл потоків повітря в салоні. Автомобіль також забезпечений інформаційно-комунікаційною системою “AcuraLink”, яка постійно обмінювалася даними з єдиним діагностичним центром “Acura” (зрозуміло, тільки коли машина знаходиться в США або Канаді). Як це працювало? Припустимо, в автомобілі відбувався певний збій. Автоматика самостійно надсилала до центрального офісу запит з кодом несправності. Там інформацію обробляли і відправляли відповідь, яка з’являлася перед водієм на екрані бортового комп’ютера. Причому, якщо несправність дріб’язкова, “Acura” не турбувала власника на ходу. Інформація про дефект і рекомендація щодо подальших дій висвітлювалися лише при наступному запуску двигуна. Але коли йдеться про безпеку, водія сповіщали негайно. Наприклад: “АБС вийшла з ладу. Ведіть машину обережно до найближчого сервісу, адреса така-то”, – а система навігації самостійно прокладе шлях до цього дилерського центру.

Власник міг запрограмувати спосіб виведення інформації – або зображенням на дисплеї, або усно через мовний канал. Система “AcuraLink” була здатна не тільки синтезувати голоси – чоловічий чи жіночий, – але і розпізнавати до 560 голосових команд. Можна було наказати машині набрати той чи інший номер телефону, змінити радіостанцію, переключити швидкість роботи вентилятора в клімат-контролі… Знову ж таки, поки автомобіль знаходився в Америці, він мав прямий доступ до ресторанного довідника “Zagat Restaurant Guide”. Електроніка виводила до найближчого закладу відповідно до вподобань водія.