Завершуючи розповідь про День відкритих дверей в ІЕРЦ Київпастранс, покажу кілька абсолютно вбитих машин, які з огляду на брак місця виставили на вулиці. Звісно, їм місце скоріше на розбитих, засмічених майданчиках Київміськбуд, новобудови якого розкидані майже по усьому місту, однак якщо їх таки збираються реставрувати, то дійсно – тут хоча б якась охорона є. Щоправда, маю дуже великі сумніви, що хоча б 50% з них буде реставровано. Однак поки є те, що є, тож у нинішній економічній ситуації сподіватися на краще для них не доводиться. Будуть у нашому огляді й збережені машини, однак їх значно менше.
Богдан А231 в ІЕРЦ
Зміст
Богдан А231, 2003 рік випуску. Це тривісний автобус особливо великого класу довжиною 14 метрів українського виробництва. Розробило його у 2003 році підприємство Укравтобуспром. Був призначений для перевезення значної кількості пасажирів у великих містах. Подібний дизайн і розміри мала також інша модель від іншого українського виробника – Сітілаз 13,5 ЛЕ довжиною 13,6 м. Це була перша спроба корпорації “Богдан” вийти на ринок великих автобусів. Якщо бути точним, то довжина цієї машини складала 14,5 м., ширина – 2,5 м, а висота – 2,9 м. Конструктивно автобус досі відповідає основним сучасним тендеціям – вагонне компонування, витягнутий у довжину, одноповерховий. Хоч загалом застосована сучасна стилістика, форма автобуса являє собою майже ідеальний квадрат: передня частина прямовисна, освітлення складалося з 10 фар, з яких дві було зроблено поворотними, 2 протитуманних, а також 6 для звичайного освітлення. Бампер зроблено зварним, з чітко окресленими лініями, саме на ньому розташовувалися протитуманні фари (на фото з лівого боку ця частина вирізана, отвір від протитуманок можна побачити з правого боку). Порівняно з новішою моделлю тролейбуса Т601-11, лобове скло тут має меншу площу, та це не заважало огляду: воно гнуте, панорамного типу зі склоочисниками великого розміру з розташуванням один на одним. Схожий дизайн передньої частини кузова також мав наступник цієї моделі – 15-метровий автобус Богдан-А801:
КТГ 2 в ІЕРЦ
КТГ 2, 1978-1993. Вантажний тролейбус, що виготовлявся Київським тролейбусним заводом. По суті це той самий КТГ 1, однак “другий” мав відкритий кузов, що дозволяло перевозити важчі та довші вантажі на зразок дошок і металевих пластин. Та найчастіше його використовували як тролейбус техдопомоги або буксирувальний тролейбус, здебільшого пасажирських машин. Порівняно з попередником модель мала швидший розгін до максимальної швидкості завдяки потужнішому двигуну (110 кВт у старого покоління і 130 кВт у новішого). Такі машини подекуди також використовували навіть для підвозу продуктів для магазинів. Станом на 2008 рік було відомо про 37 машин у 24 містах України. Однак із них 21 тролейбус списано або через поломки, або невідповідність технічним нормам, або через демонтовані тролеї, або через вік та інші причини. Ці тролейбуси мали тролеї довжиною 7 метрів, через що вони часто піднімали рівень контактної мережі, а також бензиновий двигун з паливним баком на 140-160 л. Витрати пального у такого мотора становили 30-40 л./100 км., що залежало від швидкості руху. Машини, що лишилися на ходу зараз використовуються у депо як сараї, а також рухомі їдальні:
ЮМЗ Т2 в ІЕРЦ
ЮМЗ Т2, 1993-2008. Цей 12-метровий високопідлоговий тролейбус вироблявся на Південному машинобудівному заводі в Дніпрі. Існувала також менш вдала, зчленована версія ЮМЗ Т1, що виготовлялася з 1992 до 1998 року. А от ЮМЗ Т2 і досі можна побачити в багатьох містах України, у тому числі й Києві:
DAC 217E в ІЕРЦ
DAC 217E, 1989 – кінець 90-х. Зчленований тролейбус довжиною 17 м., що виготовлявся Бухарестським заводом від концерну Rocar-DAC, що в Румунії. Створення проекту тролейбусу припало на той час, коли багато державних підприємств нарешті переходило у приватну власність. Як видно з назви, тодішній Rocar S. A. було придбано компанією DAC, що спровокувало появу об’єднання Rocar-DAC. Згодом усі наступні автобуси й тролейбуси, випущені цією компанією, виготовлялися під цією маркою. Тож пізніше ці тролейбуси вже мали назву Rocar-E217. У кінці 1990-х ці тролейбуси й автобуси замінили сучасніші моделі із сучаснішим обладнанням. Такі машини також імпортувалися в Україну. Усього виробили 300 таких тролейбусів:
Ikarus 250 в ІЕРЦ
Ikarus 250, 1971-1999. Міжміський 12-метровий автобус із високою підлогою, що вироблявся в Угорщині. Усього за 28 років виробництва виготовили 130 тисяч таких автобусів, перший із них створили ще у 1967 році. Хоч під кінець виробництва такі автобуси конструктивно сильно застаріли, однак їх і сьогодні можна побачити на деяких маршрутах, причому в досить хорошому стані, адже автобуси вагонного компонування 1970-1980-х рр. відрізнялися простотою конструкції. Примітно, що схожими були й автобуси нині відомої марки Setra. Ikarus цієї моделі є одними з рекордсменів за строком виробництва однієї моделі. Спершу, ще у 1970-х, Ikarus 250 завозилися для роботи на міжміських маршрутах, однак у зв’язку з катастрофічною ситуацією в міських перевезеннях у 1990-х працювали і як міські. Іноді їх використовують і як міські екскурсійні та туристичні, однак останнє трапляється дуже рідко через повну застарілість конструкції. Задовільний стан багатьох екземплярів завдячує закладеному ресурсу кузова, який складав 50 років. Свого часу, жертвуючи кількома задніми сидіннями, позаду встановлювали туалет, холодильник, а інколи й мінібар. Цікаво, що колеса Ikarus 250 також взаємозамінні з автобусами Setra, однак дещо старших моделей. Автобус дозволяв встановлювати додаткових 5 сидінь, що автоматично збільшувало пасажиромісткість до 60-62 чоловік. Ще до серійного випуску, у 1968-1971 рр.., Ikarus отримав кілька престижних нагород, зокрема, Велику срібну вазу Союзу французьких кузовобудівельників, Срібну вазу Князівства Монако і бронзову медаль Міжнародного автобусного тижня:
Skoda 14Tr в ІЕРЦ
Skoda 14Tr, дводверний, 1982-2004. Тролейбус виготовлявся у колишній Чехословаччині. Насправді поза серією машину виробляли ще й із 2004 до 2009 років. Ці тролейбуси здобули дуже широке розповсюдження, адже експлуатувалися вони не лише в Україні, а й у Молдові, Угорщині, Чехії, Словаччині, балтійських країнах, Болгарії, США (у Сан-Франциско) та деяких інших. Це була найвдаліша модель з усіх тих, що перебували в експлуатації на території колишнього СРСР. Оскільки створювали його протягом довгого періоду, що дозволило розробити продуману конструкцію, ці машини служили по 15-20 років, що також завдячувало традиційній чеській якості. Цікаво, що й досі ці тролейбуси подекуди експлуатуються, хоча строки їхньої експлуатації давно минули, тож на них їздять до повного фізичного зношування. Таких тролейбусів особливо багато привезли у різні міста України. Зокрема, до Києва потрапило 357 машин, що імпортувалися протягом 1983-1989 та 1996 років. Поряд із легковою моделлю Octavia Tour, це напевно абсолютний рекорд з усіх інших міст світу по такого типу машинах:
Читайте також публікацію про дороги блогу kk-auto.com.ua, які й призводять до нищення не лише громадського транспорту, але й приватних авто.