Запитайте Роббі Гордона, що він збирається робити у наступні вихідні та зможете на 100% передбачити його відповідь: змагатися на автомобілях. Гордон на змаганнях більше сорока вихідних в році, ви можете не знати, де знайти Роббі в наступний weekend, але ви можете бути впевненими в тому, що він буде робити. Гордон – це один з найбільш активних і універсальних гонщиків США. Шестиразовий чемпіон з позашляхових перегонів, популярна особистість у гонках NASCAR, знаменитий гонщик 500 миль Індіанаполіса, відомий пілот у знаменитому раллі-марафоні Дакар. У своїх гоночних командах на східному і західному узбережжях він керує колективом із 75 осіб і користується у них повагою і абсолютним авторитетом. Але навіть при усій своїй зайнятості Роббі Гордон ніколи не шкодує часу для вболівальників.
Початок перегонів
Зростаючи у Каліфорнії, Гордона приваблювало все, що було пов’язано з моторами. Втім, це не дивно, адже він син Боба Гордона – гонщика відомого під прізвиськом Баха-Боб.
Вже у вісім років він змагався на мотоциклах і щойно йому виповнилося 16 – він сів за кермо автомобіля. Взагалі, гонки в сімейці Гордонів у крові – сестри Роббі, Бессі і Робін, теж беруть участь в гонках по бездоріжжю (у складі повністю жіночої команди All-American Girl Racing).
Off-Road
Роббі виграв першу ж свою гонку по бездоріжжю – це була Невада 400. Наступні роки принесли Гордону півдюжини виграних чемпіонатів по бездоріжжю: 5 титулів поспіль в SCORE International (1986-1990), плюс шостий титул у 1996 році, 2 перемоги в Баха 1000 (1987 , 1989), чемпіонство в Mickey Thompson stadium series у 1989. Але як би Роббі не любив нестримний дух цих перегонів, він хотів спробувати себе і в інших гоночних дисциплінах.
Sport Cars & Open Wheel
У 1990 році Гордон пересів на спорткари (sports cars, за класифікацією американців – це спортивні автомобілі із закритими колісними арками, які змагаються на кільцевих трасах) і швидко себе там зарекомендував. Він виграв п’ять гонок в GTO (Grand Touring Over) 1991 і гонку Trans-Am у 1992. Також були подіуми в гонках 24 години Дайтона і 12:00 Себрінга чемпіонату IMSA. У 1993 він опинився в класі формул (або, як кажуть американці, – open wheel), керуючи Індікар в команді легендарного Ентоні Джозефа Фойта (або просто Ей-Джей Фойта) як основний гонщик. Напарником у нього був Джон Андретті, племінник Маріо Андретті – ікони американського автоспорту.
NASCAR
Успіхи, подіуми і перемоги в серіях CART і International Race of Champions йшли один за одним. Паралельно Гордон став активно цікавитися гонками NASCAR серії Winston Cup. З 1991 року він керував автомобілями різних команд (на жаль, у ці роки його виступи в NASCAR були не дуже успішними, можливо, це було пов’язано з його нерегулярними виступами в цій серії – майже повний сезон за кермом автомобіля NASCAR він провів лише в 1997 році в команді SABCO, де 1 раз потрапив в Top-5 зайнявши 4 місце в Watkins Glen), поки у 2000 року не сформував свою власну команду, стартувавши в її складі в 17 гонках (і знову не дуже продуктивно – 1 раз в Топ-5 і 2 рази в Топ-10).
У 2001 році вражаюче виступив у двох дорожніх гонках Winston Cup (або Winston Cup road race – це гонки, які проходять по досить складній трасі з безліччю поворотів). В одній з них, яка проходила в Sears Poin, він йшов першим, але на останніх колах зіткнувся з проблемами і пропустив вперед Тоні Стюарта. Тим не менше з Гордоном був підписаний контракт на виступ до кінця сезону в команді RCR (Richard Childress Racing) за кермом Lowe’s Chevrolet під номером 31, де він здобув свою першу перемогу в змаганнях NASCAR в New Hampshire і вперше увійшов до Топ-10 на овалі. За результатами сезону 2001: 0 поулів, 1 перемога 23/11/2001, 2 рази на Top-5, 3 рази в Top-10, 44 місце.
Після цього успіху рішення про участь у всіх 34 гонках сезону 2002 року було прийнято без роздумів і 31 номер п’ять разів опинявся в Топ-10, включаючи третє місце в Watkins Glen. За результатами сезону 2002 року: 0 поулів, 0 перемог, 1 раз в Top-5, 5 разів на Top-10, 20 місце.
Сезон 2003 року виявився не менш захоплюючим – Роббі Гордон буквально двері-в-двері бився з Джефом Гордоном (вони не родичі, а просто однофамільці) за перемогу в Sonoma і став всього лише четвертим гонщиком, який зумів виграти обидві дорожні гонки Winston Cup протягом одного року. За результатами сезону: 0 поулів, 2 перемоги, 4 рази на Top-5, 10 разів на Top-10, 16 місце.
Продовжуючи участь у серії Sprint Cup пілотом команди RCR, Гордон приймає рішення організувати свою власну команду для участі у змаганнях NASCAR серії Busch 2004 року. Його команда (Team Gordon, номер 55) виступила лише в декількох гонках, але вони привезли додому переможний трофей – перше місце з Richmond International Raceway (плюс 3 місце в Дайтоні і 3 місце в Техасі). Ця подія посилює бажання Роббі стати босом власної команди в кубкових серіях у наступному, 2005 році.
Старт 2005 року ознаменував новий початок для Гордона в серії Nextel Cup. Він став власником команди і пілотом автомобіля під номером 7. Будучи єдиним власником, пілотує машину. Основним спонсором команди стає виробник віскі – Jim Beam. Складно сказати, чи вплинув цей міцний напій на його поведінку в гонці на овалі Sylvania 300 або причиною стала низка посередніх виступів, але те, що сталося – стало скандалом. Ніхто не очікував від завжди врівноваженого і добродушно налаштованого Гордона бійки з Міхаелем Волтріпом, що керував NAPA Chevorlet під номером 15, після зіткнення їхніх машин. Розлючений Роббі виліз зі свого понівеченого автомобіля і з розмаху кинув шолом в автомобіль під номером 15, який проїжджав мимо. Пізніше він посилив ситуацію – в прямому ефірі в інтерв’ю каналу TNT він сказав: «Люди думають, що Майкл – хороший хлопець, але він не хороший хлопець. Втративши обережність, він допустив зіткнення зі мною, він просто шматок лайна». Довелося вибачатися всім – і TNT, і самому Гордону. За цей напад гніву Гордон був оштрафований на 50.000 $ і позбавлений 50 очок у чемпіонаті. Втім, як істинний американець, Гордон зумів заробити на цій неприємності – він продав шолом на аукціоні eBay за 51.100 $ і передав гроші у фонд допомоги постраждалим від урагану Катріна, чим повернув свою хорошу репутацію. Результат сезону 2005 року: 0 поулів, 0 перемог, 1 раз в Топ-5, 2 рази в Топ-10, 37 місце.
Наступні 2 роки команда показувала поступове зростання результатів: 2006 рік – 30 місце, 2007 – 26 місце, але в 2008 знову відкотилася – Роббі лише 33.
Сезон 2009 року – п’ятий сезон для Гордона в ролі власника / пілота – закінчився лише на 34 місці.
Сезон 2010 року виявився складним – Jim Beam вирішив не продовжувати контракт, тому кількість стартів довелося зменшити. Певним провалом можна вважати невдачу у кваліфікації гонки на кільці Поконо – команда не змогла показати гідний результат і пробитися на старт. У результаті – знову 34 місце за результатами сезону, з одним попаданням в топ-5 і одним попаданням в топ-10.
Сезон 2011 року, на жаль, знову не приніс якихось успіхів – 34 місце. Та, здається, що тридцяті місця – це десь в самому кінці, але насправді, тридцятка ближче до початку – за перемогу бореться більше 80 машин. Входячи в топ-35, команда могла показувати свою силу і можливості у висококонкурентному світі гонок NASCAR.
Беручи участь у змаганнях NASCAR, Гордон продовжує виступи у Champ Car (колишній IndyCar і CART). Також Гордон є власником гоночної команди в позашляхових гонках серії SCORE, де також періодично виступає.
Дакар
У 2005 році Гордон додав ще один пункт до свого і без того вражаючого резюме – він став першим американцем, який виграв етап, мабуть, найскладнішого раллі-марафону – раллі Дакар. Це був дуже цікавий досвід, який закінчився 12-м місцем.
У 2006 році він стартував у ралі Дакар на Jim Beam / Toyo Tires Hummer 3, але проблеми з радіатором поклали край його надіям стати першим американцем, що переміг у цьому марафоні. Незважаючи на складність і незвичність (досить згадати як його трофі-трак буквально застрявав у вузьких поворотах на дорожніх спец дільницях – все-таки ці машини створені для прямих), ця гонка настільки сподобалася Гордону, що він негайно вирішив і надалі брати участь у ралі- марафоні Дакар на своєму Хаммері, докладаючи до цього всіх зусиль.
Невдача не зупинила Гордона від участі в раллі Дакар у 2007 році. Він стартував, виграв один етап і фінішував восьмим у абсолютному заліку, але першим серед задньопривідних автомобілів. Успіх? Так, але амбіційному американцю цього мало – його мрія перемога у цій гонці.
Роббі був готовий брати участь у Дакарі 2008, але, як відомо, Дакар 2008 року було скасовано через терористичну загрозу.
У 2009 році, Team Dakar USA вчетверте стартує на виснажливому раллі Дакар, яке переїхало до Південної Америки. Тепер команда виставила відразу дві машини: Гордон пілотує Monster Energy / Toyo Tire Hummer H3, а Ерік Вігоро керує Vanguard Hummer H3. По завершенню цієї складної гонки обидва Хаммера фінішували в Топ-15, що є величезним досягненням для Team Dakar USA (втім, як і для будь-якої іншої команди). При цьому Гордон фінішує на почесному третьому місці. До мрії йому не вистачило однієї години, сорока шести хвилин і шістнадцяти секунд (його відставання від Де Віллера на фініші марафону склало 1 год. 46 хв. 15 с.). Те, чого команда змогла домогтися на раллі-марафоні Дакар у 2009 році, стало свідченням найвищого рівня гоночної програми, підготовленої Гордоном. Team Dakar USA показала світові, що вони є серйозним суперником незалежно від обставин (а обставини, часом, були найнеприємнішими – на одній зі спецділянок перекинулася технічка, а на іншому – «дах» зловив і сам Роббі) і місцевості, команда показала те, що вона є однією з кращих позашляхових команд у світі.
У 2010 році машина була повністю перебудована і Гордон взяв хороший старт (чого вартий його традиційний стрибок на старті!) але потім зіткнувся з проблемами при проходженні піщаних етапів, де втратив більше п’яти годин.
На жаль, Дакар 2010 закінчився не з тим результатом, якого б хотілося Роббі («всього лише» 8-е місце і більш ніж 6-ти годинний програш Фольцвагену Карлоса Сайнса), але безумовно одним з найкрасивіших моментів цього Дакара був синхронний фініш Роббі Гордона і Володимира Чагіна на одній зі спецділянок.
Дакар 2011 приніс тільки розчарування, втім, нічого не поробиш. Проблеми почалися в перший же день – після дощу було слизько і Хаммер нагадував корову на льоду, програючи хвилину за хвилиною.
Другий день був не краще – знову погана погода, помилки штурмана, надмірно агресивне керування, технічні неполадки – вже по результату цього дня стало зрозуміло, що надолужити втрачений час не вийде за жодних обставин, навіть якщо станеться диво.
Роббі Гордон – чудовий спорстмен, та головне – активний і сильний духом. Тому за його життєвим шляхом цікаво слідкувати.
Втім, Дакар непередбачуваний і найменша помилка будь-якого члена команди може призвести до сходу і повного краху всієї трудомісткою і кропіткої річної підготовки.
